|
Стихи несетевых авторов
|
|
 Maria_Sulimenko |
Дата: Понедельник, 17.06.2013, 22:44 | Сообщение # 331 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
РЕЙНСКАЯ НОЧЬ
Наполнен мой бокал, вино дрожит,
как пламя.
На миг прислушайтесь: рыбак поет
вдали
о девах, что сидят на берегу ночами
и сушат волосы зеленые свои.
Пойдемте же со мной, пройдемся в
хороводе!
И пусть не слышу я той песни
рыбака!
Другие девушки пускай ко мне
приходят -
их косы сплетены, не холодна рука.
О, Рейн, ты пьян совсем! О, Рейн,
твоя утеха
пить золото ночей прозрачностью
своей,
пить отраженье лоз, пока бушует
эхо
и длится колдовство зеленокудрых
фей.
...разбился мой бокал, подобно
взрыву смеха.
Гийом Аполлинер
 |
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Понедельник, 17.06.2013, 22:54 | Сообщение # 332 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
Любимый мой отрывок)
Ты в Париже. Совсем одинок ты в
толпе и бредешь, сам не зная куда.
Тут же, рядом с тобою, мычащих
автобусов мчатся стада.
Горло сжала тоска тебе обручем
острым своим,
Словно ты никогда уже больше не
будешь любим.
Если б жил ты в другую эпоху,
постригся в монахи б наверно.
А теперь вы стыдитесь молиться,
когда на душе у вас скверно.
Над собой ты смеешься и в смехе
твоем - искры адских огней.
Гийом Аполлинер
|
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Понедельник, 17.06.2013, 22:55 | Сообщение # 333 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
ЦЫГАНКА
Гийом Аполлинер
Был наперед цыганке ведом
Двух наших жизней темный бор
Мы с ней простились и с тех пор
Надежда шла за нами следом
В медвежий пляс пускали мы
Свою любовь ручного зверя
У синей птицы крали перья
И нищим путали псалмы
И час расплаты неминуем
Но мы в надежде на любовь
Вполуобнимку вновь и вновь
Слова гадания толкуем
Перевод А. Гелескула
|
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Понедельник, 17.06.2013, 22:58 | Сообщение # 334 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
Гийом Аполлинер
За поворотом улицы я увидел матросов
Они плясали под звуки аккордеона
Я все отдал солнцу
Все кроме тени моей
Сети тюки гудки пароходов гаснущие во мгле
Парусники на горизонте погружались в туман
Ветра умирали и короновали их анемоны
О пречистая Дева твой знак третьему месяцу дан
Перевод Н. Стрижевской
|
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Вторник, 02.07.2013, 15:42 | Сообщение # 335 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
Алексей Жемчужников
Странно! мы почти что незнакомы -
Слова два при встречах и поклон...
А ты знаешь ли? К тебе влекомый
Сердцем, полным сладостной
истомы,-
Странно думать!- я в тебя влюблен!
Чем спасусь от этой я напасти?..
Так своей покорна ты судьбе,
Так в тебе над сердцем много
власти...
Я ж, безумный, думать о тебе
Не могу без боли и без страсти...
|
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Пятница, 05.07.2013, 16:46 | Сообщение # 336 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
«Твої листи завжди пахнуть
зов’ялими трояндами…»
Леся Українка
Твої листи завжди пахнуть
зов’ялими трояндами, ти, мій
бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі
пахощі, мов спогад про якусь любу,
минулу мрію. І ніщо так не вражає
тепер мого серця, як сії пахощі,
тонко, легко, але невідмінно,
невідборонно нагадують вони мені
про те, що моє серце віщує і чому я
вірити не хочу, не можу. Мій друже,
любий мій друже, створений для
мене, як можна, щоб я жила сама,
тепер, коли я знаю інше життя? О, я
знала ще інше життя, повне якогось
різкого, пройнятого жалем і тугою
щастя, що палило мене, і мучило, і
заставляло заламувати руки і
битись, битись об землю, в дикому
бажанні згинути, зникнути з сього
світу, де щастя і горе так божевільно
сплелись… А потім і щастя, і горе
обірвались так раптом, як дитяче
ридання, і я побачила тебе. Я
бачила тебе і раніше, але не так
прозоро, а тепер я пішла до тебе
всею душею, як сплакана дитина іде
в обійми того, хто її жалує. Се
нічого, що ти не обіймав мене
ніколи, се нічого, що між нами не
було і спогаду про поцілунки, о, я
піду до тебе з найщільніших обіймів,
від найсолодших поцілунків! Тільки
з тобою я не сама, тільки з тобою я
не на чужині. Тільки ти вмієш
рятувати мене від самої себе. Все,
що мене томить, все, що мене
мучить, я знаю, ти здіймеш своєю
тонкою тремтячою рукою, – вона
тремтить, як струна, – все, що
тьмарить мені душу, ти проженеш
променем твоїх блискучих очей, –
ох, у тривких до життя людей таких
очей не буває! Се очі з іншої
країни…
Мій друже, мій друже, нащо твої
листи так пахнуть, як зів’ялі
троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не
можу, коли так, облити рук твоїх,
рук твоїх, що, мов струни, тремтять,
своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій друже, невже я
одинока згину? О, візьми мене з
собою, і нехай над нами в’януть білі
троянди!
Візьми мене з собою.
Ти, може, маєш яку іншу мрію, де
мене немає? О дорогий мій! Я
створю тобі світ, новий світ нової
мрії. Я ж для тебе почала нову мрію
життя, я для тебе вмерла і
воскресла. Візьми мене з собою. Я
так боюся жити! Ціною нових
молодощів і то я не хочу життя.
Візьми, візьми мене з собою, ми
підемо тихо посеред цілого лісу
мрій і згубимось обоє помалу,
вдалині. А на тім місці, де ми були в
житті, нехай троянди в’януть,
в’януть і пахнуть, як твої любі листи,
мій друже…
Крізь темряву у простір я простягаю
руки до тебе: візьми, візьми мене з
собою, се буде мій рятунок. О, рятуй
мене, любий!
І нехай в’януть білі й рожеві,
червоні й блакитні троянди.
7.11.1900
|
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Пятница, 05.07.2013, 16:48 | Сообщение # 337 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
Думи і мрії
«Порвалася нескінчена
розмова…»
Леся Українка
пам’яті C. M.
…Порвалася нескінчена розмова.
Тремтить вона, мов порвана
струна,
В моєму серці. Від одного слова
Розкрилася в душі моїй труна.
Повстала туга, сном важким
приспана,
Повстала велетом і досягла до хмар,
Жаль запалав, прибоєм океана
Загомонів його страшний пожар.
Ох, той пожар у других будить силу,
Ту, що Бастілії тиранів розбива,
Що визволя з кайданів волю милу, –
У мене будить він слова, слова!
Товаришу! не можу я мовчати,
Лежить таке прокляття на мені,
Що мушу тугу словом зустрічати:
Вони дзвінкі, мої думки сумні.
Часи глухонімії не заглушать
Дзвінких думок, вони бринять,
бринять, –
Отак невільники руками ледве
рушать,
Як на руках кайдани задзвенять.
Нехай же дзвонять голосно
кайдани,
Не буду заглушать. Коли б могли
Вони збудить луну і розтроюдить
рани
В серцях людей, що мохом
поросли;
Коли б кайданів брязкіт міг ударить
Перуном в тії заспані серця,
Спокійні чола соромом захмарить
І нагадать усім, що зброя жде борця;
Коли б та зброя здійнялась до бою,
Загомоніла б так, мов туча градова,
–
Тоді б замовкли вже самі собою
Кайданів брязкіт і такі слова.
14.07.1898
|
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Пятница, 05.07.2013, 16:51 | Сообщение # 338 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
«Все, все покинуть, до тебе
полинуть…»
Леся Українка
Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений
світе!
Стать над тобою і кликнуть до бою
Злую мару, що тебе забирає,
Взять тебе в бою чи вмерти з
тобою,
З нами хай щастя і горе вмирає.
[16.11.1900]
|
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Пятница, 05.07.2013, 16:54 | Сообщение # 339 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
«Хотіла б я тебе, мов плющ,
обняти…»
Леся Українка
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, – як нам з
тобою, –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під
собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
[16.11.1900]
|
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Пятница, 05.07.2013, 16:57 | Сообщение # 340 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
«Я бачила, як ти хиливсь
додолу…»
Леся Українка
Я бачила, як ти хиливсь додолу,
Пригнічений своїм важким хрестом,
Ти говорив: «Я втомлений… так,
справді…
Я дуже втомлений… Боротися?
Навіщо?
Я одинокий і… нема вже сили…»
Ти говорив так просто і спокійно,
Щось в голосі тремтіло, мов сльоза,
Та полиском сухим світились очі, –
Як завжди… Я стояла біля тебе,
Не зважилась ані за руку взяти,
Ані схилитися до твого чола,
Ані тебе підвести… Я дивилась,
Як ти хилився під своїм хрестом…
…І потім довго я дивилася на тебе,
Тоді, як ми з тобою розлучились.
Тоді, як тільки образ твій, мій друже,
Привиджувавсь мені в безсонні
ночі,
Все голос твій бринів: «Я
втомлений… так, справді…»
І брала я тоді паперу картку білу,
Хотілося мені зібрати тії сльози,
Що в голосі бриніли невидимо.
Колись отак, – розказує легенда, –
Хустиною святая Вероніка
Зібрать хотіла сльози й піт Христа.
Та на хустині замість поту й сліз
Зостався образ у вінці терновім
Того, хто впав знебулий під
хрестом.
О, кожний раз, як я збирала сльози
Твої, мій друже, на папір біленький,
Я бачила те чудо Вероніки…
18.11.1900
|
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Пятница, 05.07.2013, 17:00 | Сообщение # 341 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
«То, може, станеться і друге
диво…»
Леся Українка
То, може, станеться і друге диво
Євангельське? Прийду, як
Магдалина,
Тобі віддать остатнюю послугу,
І саме в ту хвилину, як у тузі
Я буду гірко плакать, що навіки
Тебе втеряла, – раптом я побачу,
Що ти воскрес і просіяв від слави
Життя нового і нових надій.
І я впаду в нестямі на коліна,
І руки простягну до тебе, і на
ймення
Тебе покличу вголос… Але ти?
Що скажеш ти тоді? Чи, може, й ти
Пошлеш мене веселу звістку дати
Твоїм забутливим і потайним
друзям,
Що тричі одрікалися від тебе?
І поки я, не тямлячись від щастя,
Носитиму по людях любу провість,
Ти підеш панувать в нову країну
слави
І на землі збудуєш рай новий
Для себе і для тих, кого покличеш.
Чи буде ж місце там для Магдалини?
Однаково, аби вчинилось диво!
18.11.1900
|
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Пятница, 05.07.2013, 17:02 | Сообщение # 342 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
«Завжди терновий вінець…»
Леся Українка
Завжди терновий вінець
буде кращий, ніж царська корона.
Завжди величніша путь
на Голгофу, ніж хід тріумфальний.
Так одвіку було
й так воно буде довіку,
поки житимуть люди
і поки ростимуть терни.
Але стане вінцем
лиш тоді плетениця тернова,
коли вільна душею людина
по волі квітчається терном,
тямлячи вищу красу,
ніж та, що кричить на майданах:
«Гей, хто до мене? Ходіть,
я кожному в руки даюся».
Путь на Голгофу велична тоді,
коли тямить людина,
нащо й куди вона йде,
не прагнучи інших тріумфів,
знаючи іншу величність,
ніж ту, що на троні гукає:
«Я з ласки бога цариця,
бо, гляньте, – сиджу на престолі !»
Хто ж без одваги й без волі
на путь заблукався згубливу,
плачучи гірко від болю,
дає себе тернові ранить,
сили не маючи стільки,
аби від тернів боронитись, –
боже, пожальсь тої крові,
що марно колючки напоїть !
Ліпше б вона на обличчі
краскою втіхи заграла,
очі комусь звеселяючи
десь на невинному святі.
30.11.1900
|
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Среда, 07.08.2013, 11:46 | Сообщение # 343 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
Георгий Иванов
Мы живем на круглой или плоской
Маленькой планете. Пьем. Едим.
И, затягиваясь папироской,
Иногда на небо поглядим.
Поглядим, и вдруг похолодеет
Сердце неизвестно отчего.
Из пространства синего повеет
Холодом и счастием в него.
Хочешь что-то вспомнить — нету
мочи,
Тянешься — не достает рука...
Лишь ныряют в синих волнах
ночи,
Как большие чайки, облака.
|
| |
| |
| Lorenzia |
Дата: Вторник, 03.09.2013, 13:15 | Сообщение # 344 |
|
Stormborn
Группа: Администраторы
Сообщений: 9223
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
The Two Trees
William Butler Yeats
Beloved, gaze in thine own heart,
The holy tree is growing there;
From joy the holy branches start,
And all the trembling flowers they bear.
The changing colours of its fruit
Have dowered the stars with merry light;
The surety of its hidden root
Has planted quiet in the night;
The shaking of its leafy head
Has given the waves their melody,
And made my lips and music wed,
Murmuring a wizard song for thee.
There the Loves a circle go,
The flaming circle of our days,
Gyring, spiring to and fro
In those great ignorant leafy ways;
Remembering all that shaken hair
And how the wingèd sandals dart,
Thine eyes grow full of tender care:
Beloved, gaze in thine own heart.
Gaze no more in the bitter glass
The demons, with their subtle guile,
Lift up before us when they pass,
Or only gaze a little while;
For there a fatal image grows
That the stormy night receives,
Roots half hidden under snows,
Broken boughs and blackened leaves.
For all things turn to barrenness
In the dim glass the demons hold,
The glass of outer weariness,
Made when God slept in times of old.
There, through the broken branches, go
The ravens of unresting thought;
Flying, crying, to and fro,
Cruel claw and hungry throat,
Or else they stand and sniff the wind,
And shake their ragged wings; alas!
Thy tender eyes grow all unkind:
Gaze no more in the bitter glass. |
| |
| |
| Maria_Sulimenko |
Дата: Воскресенье, 20.10.2013, 20:49 | Сообщение # 345 |
|
spycatcher
Группа: Администраторы
Сообщений: 4140
Уважение
[ ]
Статус: в реале |
А.С.Пушкин
Что в имени тебе моём?
Оно умрёт, как шум печальный
Волны, плеснувшей в берег дальный,
Как звук ночной в лесу глухом.
Оно на памятном листке
Оставит мёртвый след, подобный
Узору надписи надгробной
На непонятном языке.
Что в нём? Забытое давно
В волненьях новых и мятежных,
Твоей душе не даст оно
Воспоминаний чистых, нежных.
Но в день печали, в тишине,
Произнеси его тоскуя;
Скажи: есть память обо мне,
Есть в мире сердце, где живу я...
|
| |
| |
Главная
Регистрация
Вход
RSS
