Поэзия

Життя  минає…  Одинока  
Несу  свій  хрест  за  обрій  дня.
Я  порятунку  не  чекаю,
Бо  не  була  рабом  життя.

Ісусе!  Чи  мене  почуєш?
Та  й  добре,  що  мій  голос  зник…
Ти  над  усім  господарюєш,
До  аскетизму  мого  звик.

Ні,  відпускать  гріхи  не  треба,
Карай,  як  вмієш,  я  стерплю,
Просити  милості  не  смію,
Бо  знову,  Бог  мій,  нагрішу.

Бог  Милосердний,  Ти  не  винен,
Що  не  злюбила  я  буття,
На  жаль,  я  завжди  в  небі  синім
Шукала  місце  за  життя.

І  крок  не  впевнено  за  кроком
Ступаю  я  крізь  морок  днів,
І,  може,  справді,  ненароком
Я  завітаю…що  тих  слів?

Під  тиском  розпачу  я  гнуся,
І  хто  бажань  моїх  спита?
Ні,  я  назад  не  повернуся,
Мій  шлях  веде  у  забуття…