Приветствуем! |
|---|
| 
|
Блог |
|---|
 Достоевский ни в чём не виноват!Категория: Критические статьи![Нажмите для увеличения картинки]() Представителям европейских государств, где пытаются запретить изучение творчества Достоевского и других российских и советских писателей, не надо забывать, надо знать, что российская и советская литература являются частью мировой литературы, частью мировой культуры. Добавил: Васил Про двух россиянКатегория: Познавательно-развлекательное![Нажмите для увеличения картинки]() В этой работе я расскажу в краткой форме про двух россиян, которых знаю лично. За достоверность информации, как говорят, гарантирую. Первого россиянина я назову Игорем, а второго героя моей статьи я назову Вероникой. Добавил: Васил
|
Соцопрос |
|---|
Почему Вы начали писать стихи/прозу?
1. Меня это всегда привлекало...2. С детства пишу, не помню уже...4. Потому что у меня талант5. Сложно сказать...юность, первая любовь и т.д.6. Когда-то друг попросил сочинить поздравление в стихах, а там понеслось...Всего ответов: 102
|
|
Поэзия
Збірка"Недоїдки календаря"(1996-2003)
|
[
]
| 01.09.2011, 14:18 |
Нестерівська Світлана
Недоїдки календаря…
Січень
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Я б цілувала ночі рукави,
Щоб зорі мої вії обпалили.
Та ти даремно голосу не рви,
Ми роси щастя до кінця допили.
Я знаю безліч зрізаних стежок
І сонних слів, що мріють на заграви.
(В кордонах тільки нашої держави—
Лиш неба недоламане стегно.)
Так сумно оглядати ліхтарі,
Що не згоріли з вересня росою.
І я колючки зламую зорі
І витираю Шляху плин косою.
10 СІЧНЯ 2002 р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
А місто за селом цвіте багато.
Гуляють там сільськії паничі.
Тут свічка, і стара як світ цей мати
Знов випікає свіжі калачі.
Плаче свічка край стола. Поз’їжджалася родина.
Плаче свічка. В неї сльози воскові.
Похилилась край села невеселая хатина—
Павуки в ній щось наспівують сові.
Плаче свічка край стола . Знов свічка плаче.
І любов її сіяє навкруги.
Чи побачить мати діток, чи побачить?
А навкруг у злісній темряві сніги…
Плаче свічка край стола. Ридає мати.
Чи приїдуть її доньки і сини?
Чи повернуть у самотність гостювати?
Чи забули , одинокую, вони?
Плаче свічка край стола. А вітер свище.
Ну, а мати умліває у вікні:
«Де ж ви, мої голуб’ята, смерть ось ближче,
Свою руку подає вона мені.»
Плаче свічка край стола. Із колядою
У сусідів хтось ласує калачі.
Чорний віск, обнявшись разом із бідою,
Погасив жаринку щастя у печі.
Плаче свічка. Сива-сива, сива мати
Хусткою віск мокрий витира.
Тільки б їй до завтра дочекати!
Плаче свічка, але не згора…
12 СІЧНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Пам’ятай—не забудь: ради чого мене ти покинув.
А тоді ти не знав, що сама в далечінь понесла,
Бо в мені й дотепер ще живе золота Батьківщина
І куточок ясний лиш мені дорогого села.
Ці помилки не вчать, бо вони не заставлять страждати,
І байдужих зіниць не торкнуться солоні жалі.
Хоч тоді ти не знав, що мене десь очікує мати,
А в думках дозрівають вже рими, складні і малі.
Все життя пам’ятай, що помилок робити не можна,
Бо помилки і вчать, та життя повернуть не дано.
Догоряє зоря, що на неї молитимесь кожний.
А у мертвих живе недоскладане ще доміно.
17 СІЧНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Де загублені ріки у травах
Відшукали ранкову росу,
Там блукають у пошуках слави
Чорнобривці, зронивши сльозу.
Де квітують трояндами ранки
І сади павутиння вдягли,
Там і місяць чекає світанку,
Сині хмари зорю притягли.
22 СІЧНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Мені не треба більшу тебе кари,
І радості ще більшої, й жалю.
Коли іду по білім тротуарі,
То розумію: я ще не люблю.
І ранкам віддаюся без опору,
Як із останніх Єв на цім путі.
Коли іду сюди в зимову пору,
То розумію: не живу в житті.
26 СІЧНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Мокро, і пусто, і глухо, і сиро.
Небо складає долоні у ніч.
Ти—лиш один серед сотні облич—
Знову крокуєш за мною із миром.
Спалахи пізніх, згорілих комет.
Хтось задихається згорбленим раєм.
Все, що ми вранці удвох зустрічаєм,—
Дим від дешевих, гірких сигарет.
Я не закрию до раю дверей,
Бо у незмозі ключів загубити.
Тільки з тобою я зможу прожити
Там, де ніколи не було людей.
27 СІЧНЯ 2002р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Я посковзнулась тут, у тишині.
Луна збіліла хмуриться від болю.
Чого тобі від мене ще , королю?
А, мою душу ще?! Вона мені
Потрібна більше, аніж милість твоя.
Я не віддам її і за сім’ю.
Гарячий лід аж корчиться. Я п’ю
Його до дна, життя програвши своє.
27 СІЧНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Ти, Боже, не сумуй. Такі ми є,
Хоч Твоє Серце міниться від втрати.
Багато Ти зумів нам розказати.
Зерно обов’язково дожиє.
І Ти збереш колосся повні сили,
Спокутувавши тим усі хрести.
Ти не сумуй, що прірву перейти
Ми не змогли, а може, не схотіли.
Ти не карай нас строгістю небес.
Пробач. Хоч нам не можна вже прощати.
Ти помолись за добрий наш початок,
А ми колись згадаємо Тебе…
27 СІЧНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Уже пройшла сердець згоріле небо,
І чистий вітер дихав у рукав.
Крізь вії днів вертаюся до тебе,
Щоби в житті оцім не заблукав.
Ще не забула ті ласкаві вади
І ті уста, що дихали вином.
Уже пройшла усі на світі зради,
Щоби цвісти світанком під вікном.
Я розумію: щось в житті та варте
Тобою слово сказане в любов.
Й програла я в усі на світі карти
Тебе, а ти до мене знов прийшов.
28 СІЧНЯ 2002р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Бракує кисню, холоду і жарту.
Скупий поет вмикає акварель.
Вже триста літ просиділи на старті.
Вже десять років входимо в тунель.
Життя—як ніч: все є, але не видно.
Розруха мчить прикрашувати світ.
Хтось і нащось когось у безвість кине.
Вже триста літ спиняємо політ.
28 СІЧНЯ 2002р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
І тільки вітер б’є замерзлих фурій,
У спину уганяючи ключі.
В підніжжі церкви притулився Юрій,
Обіцянку у когось беручи.
Стара-стара Господняя кімната,
Як місяць, приголубить ту весну.
Колись мені хотілось в церкві спати,
Щоби прогнати думку неясну.
А місто сне. Бере на свої плечі
Важку хвилину ранених вітрів.
І гинуть небеса від кровотечі—
Крізь рани виливаються дощі.
28 СІЧНЯ 2002р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Липкі дотики уст орхідеї
І тремтливий зрадливістю смак.
На коліна він став біля неї,
Та здавалось, що щось ще не так.
А земля пломеніла в рум’янці,
Розливаючись потом між трав.
Він любив її в теплому танці,
Поки вітер насильно не вкрав.
Вже світанок завився від болю,
Що не втримав її у ту мить.
Тож тепер він живе не любов’ю,
А лиш нею в самотності снить.
28 СІЧНЯ 2002р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Більше мене не чекай:
Я не приїду в це місто.
Смутком згорається листя—
Падає втрачений рай.
Сльози, замерзлі від болю,
Туляться десь на устах.
Ти помирав на очах,
Я ж не пішла за тобою…
Вірю, що все промине.
Десь ще сторінка є чиста.
Я не повернусь в це місто,
Щоб пам’ятали мене.
28 СІЧНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Сонечко жде-дожидає мене під горою.
Сяде на камінь і б’є у громи солов’ям.
Хочеш, навіки, навіки я буду з тобою?
Хочеш, нікому, нікому тебе не віддам?
Дуже стомилось, і промені кличуться спати.
Тільки побачення трави зелені в’ялить.
Хочеш, я знову зумію тебе покохати?
Хочеш, і сонце, і сонце в цю ніч не заспить?
Білі стежки ще ведуть під густі вербоплоди.
Сонце умилось і впало від втоми в струмок.
Хочеш, його з-під води я візьму на свободу?
Хочеш, його…я тобі …заплету у…вінок?..
29 СІЧНЯ 2002р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Спини мене, як сам іти не зможеш.
Я сяду поруч в золоті імли.
І не картай, що мало так пройшли,
А інші не змогли і цього, Боже.
Я не піду без Тебе в нікуди.
Лише присяду тихо на ослонні.
Ти подивись: всі інші люди—сонні,
Й на подих не наблизились сюди.
29 СІЧНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Дідові
Знов везете додому сіно,
Перемішане із зірками.
Почуваюсь із Вами вільно,
Хоч між нами життя роками.
Ваші теплі, шорсткі долоні
Піднімають важкії вили.
Ваші дні від утом солоні—
Перед ними ми завинили.
На світанку у сонце прямо
Знов колеса збивають роси.
Не один Ви скосили ранок,
Та цього ще для Вас не досить.
Втома усмішки наставляє.
Ми все зробимо неодмінно.
…Й серед вулиць міських згадаю
Ваші очі. І зорі в сіні.
29 СІЧНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Студентської години та свіча
Летить в життя, як одинока кляча.
Біжить у небо біле собача.
Й мені туди? (Коли життя собаче.)
Я не караюсь й зовсім не виню,
Що небо хмурить свої колисанки.
Мені життя підкинуло свиню
І котика у кухлику сметанки.
31 СІЧНЯ 2002р.
Лютий…
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Зимових снів останнє соло
(Собі любить заборони!).
Коли говорю те «ніколи»,
То кличу: «Доле, дожени!»
Як білих плям яскраві тайни
Мені шепочуть: «Все. Нема.»
Й коли я бачу надзвичайне,
То в даль стікається зима.
Та все ж як добре, бачте, голо
Дерева вклоняться у сні.
…Якщо я чую знов «ніколи»,
То це звучить вже не мені.
1ЛЮТОГО 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Сонце натомлено б’є
Знову по даху руками.
Все, що живого лиш є,
В зошит тікає рядками.
Бідна моя сирото,
Хто тебе може любити?
Очі закриють міста.
Вуха не чують молитви.
Камінь летить у вікно
Вітру на згорблену маску.
Все закінчилось давно,
Навіть загублена казка.
3 ЛЮТОГО 2002р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Кучерявляться хмари у небі,
Чорнобривці стежину ведуть.
Я іду через простір до тебе,
Щоб хвилину ще разом побуть.
Синє поле курличе ріллею,
А по лініях вільхи стоять.
Рідне моє, я буду твоєю,
Хай і зорі черемху присплять.
9 ЛЮТОГО 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Знову дихає дощ, мов розлука у спину,
Крадучи із щоки тихі струмені сліз.
Пам’ятай, що любов у серцях не загине.
Тож благаю тебе, щоб до весен доніс.
12 ЛЮТОГО 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Писались вірші по воді,
А проза в’яла…
Вони були ще молоді.
Вона кохала.
Цвіла фіалка у росі
Старого жита…
Сріблиться іній у косі:
Життя прожито.
Згадала ще не раз вона
Ту казку поля:
Царила світом тишина,
Цвіла тополя.
Снували в небі павуки.
Спускались зорі.
Вона раділа (все-таки
Він їй говорить).
Великих днів горів огонь.
Життя минає…
Чи теплоту її долонь
Він пам’ятає?
Дзвеніли айстри і несли
Йому світанки,
Та чи вони його спасли
Від галичанки?
Було життя. Розбився келих
З-під нектару,
Та не забув отих веселих,
Ніжних, карих.
Пройшли роки. Та пам’ята
Він її очі.
А зморшка впилась у уста—
І йти не хоче.
Вони згадають у біді
Нічні причали.
Писались вірші по воді,
А проза в’яла…
15 ЛЮТОГО 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Не називай мене єдиною,
Не обіцяй мені життя,
А будь лиш справжньою людиною,
Що має власні почуття.
І не діли мелодій синяву
На нецікаві ноти сну,
Бо біла тінь чужого вияву
Мене закине у весну.
Від цих гріхів нехай загину я—
Минула ера каяття.
Не називай мене єдиною,
Не обіцяй мені життя.
15 ЛЮТОГО 2000р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Від берега відпливи несуть хвилі
Великі і малі; а два човни
Зійшлись разом, зруйновані і милі.
І шепче чайка чайці: «Це вони…»
Човни у вир ввійшли—не повернули.
Завмерла пісня, падала зоря.
Та перед вічністю вони гукнули,
Щоб знало небо: «Тут лиш ти і я!»
Заходить сонце… День новий світає.
А чайка хвилю знов за руку водить.
Вони були—і їх тепер немає.
Заходить сонце. Ні , воно вже сходить!
17 ЛЮТОГО 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Заходить сонце. В небо линуть співи.
Минає день. Красою пустоти
Молитву шлю до Пресвятої Діви,
Щоби прозрів у сяйві ночі ти.
Співають чайки. Веселяться хвилі.
Снує жебрак над берегом крутим.
На камені, немов би на могилі,
Написано: «Тут були я і ти.»
17ЛЮТОГО 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Мете, мете метелиця рогата.
І білий кінь лягає на спориш.
Стоїть в садку давно не модна хата,
Стирчить зі стріхи стомлено комиш.
Сліди хтось знов розкидав по оборі—
Ті нетерплячі чорні камінці.
Дріма сорока десь на осокорі,
Рахуючи чужії гаманці.
І хтось пішов—не вернеться до хати.
І влітку не коситиме траву.
Мете, мете метелиця рогата…
Під стріхою старою я живу.
19 ЛЮТОГО 2002р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Хрещатиком вінчалися поля.
Летіли люди в небо, сивокрилі,—
Я бачила усе оте здаля,
Коли садила квіти на могилі.
У сірі будні в’їлася іржа.
І хтось молився за чужую долю.
А інший все ж хотів лише ножа
(Ножа йому, щоб зрізати тополю!).
Темніє день на сході, захід спить,
Паде роса, щоб бруд катів помити
Або у морі радощів втопить.
…А він вмирав, благавши в мене: «Жити!»
23 ЛЮТОГО 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Зронивши біль, стає на серці важко.
Не знаю я , чому живу і як.
Ніхто не скаже : мила моя пташко,
Я—берег твій і сонячний маяк.
23 ЛЮТОГО 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Пісня жила вогнем, а тому і була вогняною.
В синім полум’ї дрів догорала остання струна.
Я віддам цілий світ, тільки б він попрощався з війною,
Тільки б зникли усі бочки трутого кимось вина.
23 ЛЮТОГО 2002р.
Березень…
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Знов болять сторічні рани
І ржавіючи шаблі
Розбивають знов кайдани
На замученій землі.
Хтось відкрив тюрму кістками,
Закриваючи ту суть:
Що вродились козаками,
Вільно плачучи умруть.
Б’є, клянеться він упасти
Перед образом святим,
Щоби…ще когось проклясти—
Вбити списом золотим.
2 БЕРЕЗНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Чужих озер серця забиті мулом,
А зорі, спроектовані до вод,
Мені кричать гарячоликим гулом:
«І ми народ, і ми, і ми—народ!»
Ну, а душа потроху висихає.
Від вітру хвилі плачуться по дні.
Вони кричать: «А нас уже немає.
Та ми народ. Ми дня нові огні.»
Уже й земля у видолинці пука,
А роси і не сняться їй у снах.
І тільки голос чується (розлука):
«І ми народ. Тепер—на небесах!»
2 БЕРЕЗНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Не поверну в коріння сивини
І не зможу розгладити зморшки.
Я не хочу прощань за провини.
А колись ми збирали волошки.
Я-бо думала: все це—навіки,
Та життя, як п’ята Ахіллеса,
Знов забруднює чистії ріки
І знімає в дороги колеса.
Я не зможу промріяти миті,
Бо у мене їх просто немає.
Трави повінню щедро политі.
Я не зможу… Бо я помираю.
11 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Серце б’ється у печалі,
Як не пишеш довго ти.
Виливаю свої жалі
На не вислані листи.
Пишу думкою охоче,
Що чекаю сотні літ
На озер глибокі очі,
Довгожданий твій привіт.
Чом, чому мені не пишеш?
Я ж чекаю з дня на день
На твої прозові вірші
І на музику пісень.
12 БЕРЕЗНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
І я стою на місці, щоб не впасти.
Життя реальне: гроші і вірші.
Коли у себе ми не можем вкрасти,
Тоді самі собі стаєм чужі.
Підступна доля вдарила у плечі.
Прозорий ніж веселкою зрива.
А у майбутнє—усмішка малечі,
Яка вже знає, що вона жива.
Сумний мотив пораненого грудня.
І гроші, і майбутнє—пустота.
(Як не прийде в забуті нами будні
Колишня совість, біла чистота.)
14 БЕРЕЗНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
І забутого двобою,
І перемоги ворогів—
Усе залишилось з тобою,
Але не злість, але не гнів.
Та ти не все устиг віддати—
Лишились промені вогнів
І дві могили біля хати.
Але не злість, але не гнів.
Залиже рани гордість твоя,
Помилки виправить напів.
Новий день вирветься до бою,
Але не злість, але не гнів…
14 БЕРЕЗНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Березневі, березневі бруньки
Процвітають молодим теплом.
Знов життя вертається селом.
Й голосочок ріжеться тоненький.
Прилітають рідні пташенята
У своє відстояне гніздо.
Десь недавно билося Різдво
Колядою у стареньку хату.
17 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Я зґвалтую подушку сльозами
І запишусь у різні світи.
Може, хочеш, піднімуся, мамо,
Й стану гарною, майже як ти.
Та не зможу ніколи кохати
Я очей, що належать йому.
Не проси того хлопця до хати—
Не запрошуй у серце зиму.
17 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
А у нас—голубії ночі.
Ти таких ще не бачив, ні.
Одинокі Ісуса очі
Виливаються на стіні.
І не треба мені нічого,
Тільки хочу усіх спасти.
Бачу Бога, завжди святого.
І до Нього молився ти.
17 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Бабцю, ти пробач за сивину.
Я б її для тебе почорнила.
Ти прости нащадків за війну,
Що не дала викопать могили.
Ти пробач за юність непросту,
Що продала вишиту сорочку.
Я муки вітрами намету
І спечу хлібця, всім по кусочку.
За сирітство раннєє прости.
Ми ж батьків не вмієм цінувати.
Ти пробач сутулії хрести
І за смерть своїх матусі й тата.
За кохання вкрадене, за біль,
За приймацькі скорені печалі
Нині поклоняюся тобі.
Ми б за це ніколи не прощали.
17 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Залізниця. Брудний вокзал.
Від помилок і від отрути.
Скільки збито людьми дзеркал!
Я ж хотіла з тобою бути…
І ритмічне биття коліс
Нагадає: кінець почато.
Скільки тут пролилося сліз!
Я ж укотре ішла прощати…
Але гальм обірвався дріт.
Пролетіли вагонів крила.
Скільки втрачених юних літ!
Та тебе все одно любила.
18 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Ти від мене—на рівні польоту
Вибухових снарядів «Земля».
Я не хочу служити пілотом,
Що збиває твого корабля.
Хтось пройдеться по лінії фронту
Й дуже зле перекосить лице.
Я не хочу вмирати під Понтом,
Щоб тебе проклинали за це.
Я не вмію любити так просто
Серед шалу ворожих вогнів.
То давай ми покинем цей простір,
Що лиш Бог врятувати б зумів.
19 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Не журися, коханий, нічим.
Почуття довго жити не можуть.
Та колись ти ще будеш старим
Й сивина мене грітиме тоже.
Ти прийдеш як колись. Під вікном
Заспіваєш лелекою сивим.
Пам’ятаєш, як ще юнаком
Ти був дуже, був дуже щасливим?
І неправда, що зникне цей дим
І ніколи нас не потривожить.
Не журися, коханий, нічим.
Почуття довго жити не можуть.
20 БЕРЕЗНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Пробачаєш? А я не сплю,
А сценарій новий вигадую.
Ти-бо знав, що я все спалю,
Що ночами сміюсь із зрадою?
Пробачаєш? Скажи, чому
Я не можу себе пробачити?
Ти мене не пускаєш в тьму.
Як я зможу Тобі віддячити?
Пробачаєш? Тобі із неба,
Мабуть, видно безсилля те.
Я так хочу туди, до Тебе,
Боже, в небо Твоє святе.
20 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Прости їм, Боже, за ту першу ніч,
Що смерть вдирали людям під повіки.
Холодний гріх із сотнею облич.
Пробач їм, Боже, ці криваві ріки.
Ти не карай за пустоту сердець
Й за похіть людожерську ту безкраю.
Вони лиш хочуть бачити кінець.
Ти не карай—самі себе карають.
20 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Мені б твої долоні, моя мамо,
Мені б такої крихту теплоти.
Усе у світі кожен день так само,
Але життя моє лиш там, де ти.
Так важко бути донечкою, мамо,
Ще важче в світі нам себе знайти.
Так добре, що молитва твоя з нами,
Але життя моє лиш там, де ти.
20 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Коли є у вас бог війна
І у нього ви дуже вірите,
То шануйте його(катма!),
Мою ж землю прошу не міряти!
Ви для нього паліть вогні
І вмивайтеся нафтоливами,
Мою ж землю лишіть мені!
Ми тут будем усі щасливими.
По планеті розсадим рай
Разом з в Господа кремінь-вірою.
Відречітесь ви свого Ра,
Бо погубить він вас довірою.
Ще не пізно. Війна помре,
Коли знехтуєм її внуками.
Позабудемо зло старе—
І обнімемо Землю руками.
20 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Моя казка у тобі.
Я кохаюся в печалі.
День минає у журбі.
І думками лину далі.
Я люблю твоє вікно,
Що у серці гарно світить.
Я втомилася давно,
Щоб в незвідність летіти.
Зарум’янився наш бік,
І колишеться долина.
Хтось мені тебе прирік,
Щоб самій у даль не линуть.
22 БЕРЕЗНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Моє небо краще, краще небо,
Бо на ньому хмари голубі.
В нього очі кращі, ніж у тебе,
Але вірш присвячений тобі.
Моє небо краще і… синіше.
Я його душею обніму,
Та тебе і так люблю сильніше.
Твою синь у тебе не візьму.
Моє небо краще, ніжно-синє,
Бо йому всміхаюся завжди,
Бо воно для мене—берегиня.
…Але й ти для мене лиш один.
22 БЕРЕЗНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Сон-кохання розцвітає
Пізно-пізно восени.
З першим снігом облітає,
Мов насправді пізні сни.
Сон-кохання—спляча нива
Дозріває колоском,
А любов ота вразлива
Відсувається піском.
Сон-кохання. Я кохаю,
Та не в сні, а наяву.
Облетівши, відлітаю;
Помираючи, живу.
22 БЕРЕЗНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Я стомлено спускаюсь на коліна,
Не знищуючи й крихітки сміття .
Чи можна не любити Батьківщину,
Коли вона так близько, як життя.
Не бийте вікон в голубім кварталі—
Там щойно народилася весна.
Я так не люблю вишивки-печалі,
Яку вдягнула рідна сторона.
Чи думати можливо про спочинок,
Коли вмивають небо пелюстки.
Чи можна не любити Україну,
Коли вона з тобою як думки.
22 БЕРЕЗНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
—Мамо моя, ти миліша за сонце,
Що обіймає планету крильми.
—Доню моя, моя бідная донце,
Чи ще колись десь побачимось ми?
—Мамо моя, ми зустрінемось, знаю,
Знову іще на Страшному суді,
Тільки мене ти тоді не впізнаєш…
—Тільки й мене не впізнаєш тоді…
24 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Не дай ввійти у ті ворота,
Які облюблюють мерці.
Я вже стояла укінці—
Там починалася Голгота.
Тут тьма, а там—щось невідоме
(Його тепер я не опишу.).
А вітер розганяє тишу
Не в кого-небудь—в мене вдома.
25 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Роки вогнем під тином плачуть.
І чорно-жовті язики
Вже лижуть мою кров гарячу.
Роки, о де мої роки?
І тихо так. І лунко полем
Спішить худющий вітерець,
Обкутавший туманом голим
На цей язичеський кінець…
І спокій спить. Бреде недбалим,
Нерівним кроком мій кумир.
Горить вогонь. Усе пропало.
Роки вертаються у вир.
27 БЕРЕЗНЯ 2000р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Щоб павук обкутав стрілки
У годиннику вітрів,
Через гори, через ріки
Ти б до мене прилетів.
Сонним березнем в кімнаті
Б’є годинник в пустоту.
Ти сказав. Та ні, вже хватить
Пісню шкрябати просту.
Щоб яскраве павутиння
Обв’язало сонний час.
Ще хвилина… Ще хвилина—
Й вічність буде лиш для нас.
27 БЕРЕЗНЯ 2000р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Десь чути мелодій конверти,
Що шлються не знати куди.
Тут двері вже наскрізь протерті,
Стоять сірниками сади.
Теперішнє казку розкаже
На першу годину вночі;
Розкотиться сутінок пряжа,
Ці звуки в полон беручи.
Ніхто лиш не знає адреси
У рай, де живуть вороги.
Брехню розмальовує преса.
І нові пісні, і боги…
27 БЕРЕЗНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Ти мене не кидай серед заздрості, бруду і пилу.
Тут лише вороги, я ж беззахисна буду сама.
Пам’ятаєш, про що ми з тобою в ті дні говорили:
Будем разом ми знов, як минеться, минеться зима?!
Я тобі заплачу за продажну любов і турботу.
Тільки ти не забудь, що тоді обіцяв у листі.
Ти мене захисти від неправди, від зла і скорботи.
Будем разом ми знов, як наповняться зорі пусті.
27 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
А за вікном туман спокійно сіється,
Виблискує очима ліхтарів.
Така пора! Ну, а мені не мріється.
Здається, що чийсь міст уже згорів.
І ніч до ранку швидко ізнеможеться.
Не озирнуся навіть на стіну.
Знов у душі печаль моя примножиться,
Та я її зміняю на весну.
27 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Небо каже : помри! А я хочу дожити світанку,
Щоби знову впивать у клітини мої вечори.
Я любов не кляну, бо для вас і вона полонянка.
Тільки де ті слова (ними кидають мої вітри)?
І вмирати би жаль і життя вже нічого не варте.
Цілий світ—казино. Тільки ставки нікчемніші тут.
Учорашній же день я програла з приблудами в карти.
Ну, а завтрашній? Той не належить мені все одно.
27 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Злітає час, злітає, мов весна,
І юність обпікає білі крила.
Я так хотіла б випити до дна
Ту чашу, що життя мені судило.
29 БЕРЕЗНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Ти—як життя—стояла за плечима,
Рум’яні ранки в’яжучи в снопи.
Прекрасна доля з сивими очима,
Ти тільки з зморшок образ не ліпи!
29 БЕРЕЗНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Весна моя. Жовтіє синє небо.
Нема любові. Зсох троянди цвіт.
Я твоє фото пригорну до себе,
Немов ми разом міліони літ.
Весна моя. Без тебе снігом кине,
Без тебе вітер стежку протоптав,
Але для мене ти один-єдиний,
Хоча б на фото, що мені ти дав.
Весна моя. І дружба, і кохання—
Усе цвіте барвінком у полях.
Та ти для мене—перший і останній
Не пройдений на мертвій плівці шлях.
30 БЕРЕЗНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Я народилась для весни,
Як синій вітер для тополі,
Як для розлуки—чорна доля
І для кохання—наші сни.
І добре так, коли всміхнеться
Грайливим сонцем далина,
Коли сидітиму одна
(Хоч в грудях є і інше серце.).
Тепло розбудить німоту,
Кохання, писані в неволі.
І прорече щасливу долю,
І новий рік, і висоту.
30 БЕРЕЗНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Мамо, то бігла весна,
Вергши з-за пазухи бруньки.
Нас зрозуміла вона
В росах ранкових, малюньких
Знову спіткнулась. І я
Свою підняла долоню.
Мамочко мила моя,
Я ж народилась сьогодні.
Весни купали мене
В водах молочного неба.
Вдяку за сонце ясне
Нині складаю до тебе.
Я із весною прийшла
З твого ласкавого лона.
Нині за вдячність тепла
Твої цілую долоні.
30 БЕРЕЗНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
А я ще не навчилася прощати
Усім, хоча навчилася собі.
Багато слів—немає що сказати.
А ви?! Мене ви іншою зробіть!
30 БЕРЕЗНЯ 2003р.
Квітень
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Не кинь сміття у синє небо—
Хай хоч одне живе в красі.
Коли і люди проти тебе,
За тебе—зіроньки усі.
І не проси ти сліз із раю,
Хай буде казка мовчазна.
Коли тебе тут не прощають,
То там ти прощена сповна.
3 КВІТНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Я так давно не слухала пісні,
Що у душі поезія заснула.
Над містом не горять нічні вогні,
А я його ще й досі не забула.
Лиш вітер знов прокинувся пливти
В чужі тумани раненого неба.
Я часто так вдивлялась у хрести,
Що кращого життя мені й не треба.
3 КВІТНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Ти далеко від мене, мамо,
Мені боляче тут самій.
Тільки світ знову йде так само,
Як під час тих дитячих мрій.
І одній тут усе збороти
Мені важко без тих порад.
Вибач, мамо, що на Голготу
Хрест несеш свій сама. Пора,
Так, пора і мені узяти
І полегшити цей тягар.
Вибач, мамо, ту мить на страті.
Я не знала, що вже пора.
3 КВІТНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Не плач, Маріє, а мене прости,
Що не зуміла врятувати сина.
Не помагала хрест йому нести.
Це я, це я, це я у всьому винна!
Мої провини хилять до землі
Його людьми натомленеє тіло.
Пробач, Маріє, за гріхи малі,
Великі я й сама би не простила.
Вмирає син. Живі його кати.
Марія-Мати молиться з сльозами.
Пробач, Маріє-Матінко, прости—
«Розпни його!»—кричала із рабами.
6 КВІТНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Докоряє завірюха біла,
Що давно не була у селі,
Що додому я не приїздила,
У найкраще місце на землі.
Там рахують смутки мама й тато
І альбом гортають знічев’я.
Сніг виводить істину крилату,
Що давно не була вдома я.
6 КВІТНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Вітер хмарами небо моє обмальовує
(Дуже темні його, дисидент, кольори.)
А кохання думки тихим літом обпльовує.
Ось такі вже митці, ось такі маляри.
6 КВІТНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
А ти пішов, залишивши для мене
Сторінку недописану в душі.
Нову почати зможу в іншій сцені:
Новий герой , і враження, й вірші.
А зараз що? Суцільні неба ґрати.
Невже так важко цвіт приберегти?
Невже не можна було дописати,
А потім…я б тебе пустила йти?
Під спів дощем спішитиму додому
І знов комусь ділитиму думки.
Я візьму фотографії з альбому
Й наклею на пустії сторінки.
13 КВІТНЯ 2002р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Невдалий автор став поганим критиком.
Він бачить в людях лиш холодне зло.
Спали усе, лиш не давай енклітикам
(Бо з ними і мені не повезло),
Бо «немовлям не може сонце сяяти
І немічним ніколи не бува…»
Багато ж хмар його змогли захмарити
Й Аляску сонечко не розтава.
Лише митець і зможе бути критиком,
Лише митець всі хиби визнає.
А не серджусь на вас, бо я проклітика,
Та прикро все-таки, що ви десь є.
15 КВІТНЯ 2003р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Як добре тобі, що ти—там.
Як гірко, що я серед бруду.
Як добре, що ти зараз сам.
Погано, зі мною є люди.
Тож добре, тому ти мовчиш.
Погано, лякаюся раю.
Тож добре, бо з неба зориш.
Тож гірко, тебе виглядаю.
Ще добре, бо серце сіє.
Погано, шукаю незнане.
Ще добре, зі мною ти є.
Ще гірко, і сумно, й погано.
17 КВІТНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Ділилась ніч на сльози, на частинки
І нам давала їх, та різні, інші.
А я пишу щомиті, щохвилинки
Слова, слова, слова прощальних віршів.
Із-під землі пробивсь барвінок перший.
Журба у серці тихо закувала.
Без тебе я боюсь сама до смерті.
А пам’ятаєш, як тебе кохала?
Через епохи водопадом грізним
Впаду на дно чужих сердець журбою.
Я не твоя. Ми зовсім-зовсім різні,
Тоді чому повінчані з тобою?
17 КВІТНЯ 2000р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Що робила душа, коли з дна піднімалися хвилі?
Де ховалась печаль , коли біль вже кувала ножі?
В чому суть моїх днів, як повіки спустились похилі?
І чом крикнула ніч: «Чистоту цього дня бережіть !»
18 КВІТНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Кому я присвячу чергову прозу?
Для кого з серця риму відпущу?
Я не боюсь весняного морозу,
Бо свічка запалилась від дощу.
Кому я скажу, що кохаю палко?
Кому у очі гляну , мов кришталь?
Віршів і слів мені тепер не жалко,
Мені лиш свого серця дуже жаль.
Кому я усміхнусь у дні печалі?
Для кого подарую всі світи?
Я хочу просуватися все далі,
Але ж без кого страшно так іти?
18 КВІТНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
В твоїм обличчі плакала весна
І сльози витирала рукавами.
Ти бачив, що стежками йшла ВОНА,
Та описать не міг її словами.
І перша повінь в роки молоді
Влилась бурхливо чистою рікою.
Вона чомусь спинилася тоді,
Та… не хотіла завжди буть з тобою.
Хай чуб свій неслухняно задере
Звабливий місяць зорям на поталу.
Вона тебе з собою не бере.
(Їй місця двом в душі не вистачало.)
19 КВІТНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Ти знову там, де шле чужа війна
Свої звабливі погляди до бою.
Життя іще не випите сповна.
Я так хотіла б бути із тобою.
Я чую, як шепочеш: «Не засни!»
Коханню свому, спогадам. Якої
Потрібно кари, щоб відспати сни?
Я так хотіла б бути із тобою.
Хоч знаю: переможеш ти ці дні,
Що лишаться лиш згадкою сумною.
Врятуй себе, не вирости в пісні!
Я так хотіла б бути із тобою.
19 КВІТНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Хай печаль моя стане нетлінною,
А розкопки майбутніх віків
Поєднають мене з Україною,
У якій би ти юністю жив.
Хай беріз знов сплітаються кучері
Й вишина залоскоче прилив.
Я була би каретою кучера,
Яку б ти в своїх мріях возив.
Не важливо, що з снігу розтанеться
Наше місто залишених слів.
Я звернусь до любові-порадниці,
Щоб мене хоч тоді зрозумів.
19 КВІТНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Я тебе десь до зір обережно підніму,
Коли будеш ти спати у тумані яснім.
Хай морози шумлять—піджену їх під риму.
І запише цей день вічну смерть нам двоїм.
Голе віття вітрів осінь тепло ламає
І кидає весь хмиз у життя юнаків.
Я тебе донесу, де коханих КОХАЮТЬ
Без єдиного дотику, жодних рядків.
Сонні іскри зірок покривали планету,
І вмирали пісні, і пустів нотний стан.
Тільки ти не лякайсь цього сильного злету.
Я тебе відніму обережно від ран.
19 КВІТНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
В твоїм ворозі була людиною,
Що зорить в небосхил золотий.
Прикривався тоді батьківщиною,
Коли Бог наказав: «Не убий!»
Все кінчалось гучними парадами,
Заливалася кровію кров.
Чергувались братання зрадами,
Коли Бог заповів любов.
Тільки совість будила трупами
Твої ночі і мами встид.
Заривали всіх мертвих купами.
Ти вже й Бога розп’ясти встиг.
19 КВІТНЯ 2001р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Горить вогонь, що снігом запалили.
Горить вогонь, мов сіра метушня.
Горить вогонь розбитої могили.
Горить вогонь вчорашнього вогня.
Палає ніч закритої кімнати,
Палає ніч у серці моряка.
Палає ніч, а він хотів кохати.
Палає ніч , тривожна і жорстка.
І в’ється дим у небо потемніле.
І в’ється дим чужого папірця.
І в’ється дим на сльози прогорілі.
І в’ється дим, і в’ється без кінця.
20 КВІТНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Мов пелюсточка троянди,
Ти падеш з моїх долонь.
Припиняю свої мандри,
Потрапляючи в полон.
Мов пелюсточка принцеси,
Відлітаєш в нікуди.
Чорне цвіту цього плесо
Забуваю назавжди.
20 КВІТНЯ 1999р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Я під дощем весняних хвиль вітрів крилатих;
Як спокій серця, ти думки ці зупини.
Невже важливо так: когось колись кохати.
І не жорстоко—проридати до весни.
А ти ішов. Повільно, вперто, без упину.
І я не думала, що зорі є м’які.
Любов у снах колишу, як малу дитину.
Без неї в світі ми-бо не такі.
Коханий, встань. Хмарки морів затулять очі,
Не побачиш одинокого вікна,
Яке всміхається добром. До тебе( хочу).
Це ти—любов.(І та любов сидить одна.)
20 КВІТНЯ 2000р.
∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞∞
Мамо, весни бігли попри хату,
Зачепили бруньки за горіх.
Скільки я не зможу ще сказати,
Щоби захистить тебе від всіх.
Я зберу ті паростки спокою,
Заквітчаю стомлене вікно.
Скільки я не бачилась з тобою!
Скільки ще побачити дано!
Попрошу вітрів не колихати
Мою мрію в скляночці води.
Все для тебе, рідна моя мати,
Скільки б не топталися сліди.
22 КВІТНЯ 2002р.
Т |
| Категория: Дебют | Добавил: NesterivskaUA
|
| Просмотров: 697 | Загрузок: 0
| Комментарии: 1
| Рейтинг: 4.0/1 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
|
Вход |
|---|
Добро пожаловать, Гость!
Гость, мы рады вас видеть. Пожалуйста, зарегистрируйтесь или авторизуйтесь!
|
Статистика |
|---|
Недавно сайт посетили:
Легенда: Админы, Модеры, VIP-пользователи, Авторы, Проверенные, Читатели
|
|
Главная
Регистрация
Вход
RSS
